Буча – місто у Київській області з населенням у 30 тисяч мешканців. Загалом, кондові землі міста, як і прилеглих селищ (наприклад, Ворзель) мали рекреаційне значення у «червоний» період . «Рекреаційність» в контексті радянського кадастру автоматично свідчила про велику кількість оздоровчих та спортивно-оздоровчих закладів: санаторії, пансіонати, піонерські табори. Все це розташовувалося у відбірній лісовій гущавині переважно змішаних порід. Чим туристи цікавилися найбільше у всі часи? Звісно, історією та легендами відвідуваної місцини.

  Буча, на відміну від мастодонтівКиївської області з тисячолітньою історією, як то Васильків (з легендами про Василев та хрещення Володимира у Стугні, або ж Змієвими Волами, на яких Перун намагався подолати Змія, – а найвинахідливіші дослідники (зокрема фахівці з індійської міфології) отожнюють його з Шивою та хладокровною Шешою. Чи Біла Церква з Ярославом Мудрим та протистоянням монгольській навалі. Так ось, Буча не така багата на легенди, але ж і молодша на 900 років.

  «Історія Київщини» подає нам дві легенди про створення.

Версія № 1:

Назва міста походить від назви однойменної річки. Річка Буча в давнину не була такою спокійною і тихою, як нині — колись вона здіймала бучу (буча — корінна вода, яка піднімається в річці під час скресання криги до меженя, бучадити — піднімати рівень води вище меженя, бучала — вир або залита водою глибока яма).

На жаль, річку Буча річкою вже тяжко назвати, причиною тому ірригаційні заходи, що призвели до зменшення водоточного басейну, перетворивши її ледь не на струмок. Але, слід зазначити, що інших водоймів в оточуючій місцині досхочу: озера, ставки і ріки притягують приїжджих на відпочинок. 

 Версія № 2:

  Буча також означає великий галас, шум, крик, сварку, колотнечу. Існує легенда, що під час будівництва залізниці Київ-Ковель робітникам не виплатили зарплати, то вони здійняли велику бучу, що навіть станцію так назвали. Скажімо, це все-таки лінгвістичний варіант.

  Достеменно не відомо скільки у місті лінгвістів/філологів чи людей з нервовими розладами (бо здіймати бучу, то їхня компетенція) – але версія має право на життя. Якщо ж визначати ментальний тип за географічно-кліматичними показниками – мешканці Полісся загалом спокійні люди, тому за останні сім років навала дещо розрідила субетнічний склад, тепер на вулицях міста зустрінеш і кримчанина, і людину із Закарпаття.

 Визначні  місця в Бучі, принаймні де полюблять збиратися мешканці:

1) Чорнобильський парк – антропогенний ландшафт з меморіалом на честь 25-ї річниці чорнобильської трагедії. Розташований біля футбольного стадіону зі штучного покриття.

2) Київська площа – центр і лобне місце усіх «масових гулянь» у граді Буча (тут встановлюється сцена). Оздоблене фонтанами та людьми, що стали невід’ємним атрибутом вечірньої пори.

3) Міні-парк біля погруддя Шевченкові – найчастіше стає пристанищем для приїжджих з околиць, які чекають транспорту. В 2010 році монумент відкривав сам Янукович.

4) Бучанський міський парк – 50-тигектарна перлина нашого міста, до якої треба дістатися через не менш прекрасну анфіладу «булгаківського кварталу», де є кілька пам’ятників та лісово-паркові кручі. Чому «булгаківський»? Бо в Бучі була садиба письменника. У 1900-му році батько письменника  Афанасій, доцент кафедри Київської духовної академії, придбав у пана Красовського дві десятини землі і збудував дачу для своєї родини, яка щоліта приїздила до Бучі, дихаючи тутешнім цілющим повітрям. Неподалік від них оселився відомий український художник, засновник Київської школи живопису, Микола Іванович Мурашко. На великій веранді митця збиралися друзі, сусіди, проводилися театральні перфоманси.

А конкретно щодо бучанського міського парку: екзотичні рослини, природній ландшафт, доглянутий за європейськими зразками, штучні водойми, скейт-парк, зелений театр – все це чекає на вас. 

Цікаво, що містом Буча стала лише у 2007 році, а до цього мала статус одного з найбільших селищ міського типу в Україні.